Від слів чужих у мене рот знімів
І сни мої пожовкли від жалю,
Винурючи з плину мертвих слів
Я бережу одне живе –ЛЮБЛЮ.
Як мертвий вітер спить у вітряках
Приречених до безруху і сну
Я втримую на стомлених руках
Єдину пам”ять і печаль одну.
Солодкою рікою біль тече –
І холодно, і гаряче мені,
І власна одинокість, мов плече
Що набрякає стомлене за дні.
Не спертися... Очей твоїх рої
Чіпляються за дальні рубежі
І я приходжу в спогади свої
Крізь тисячі самотностей чужих...
А.К. ak777@bk.ru