Від слів чужих у мене рот знімів І сни мої пожовкли від жалю, Винурючи з плину мертвих слів Я бережу одне живе –ЛЮБЛЮ. Як мертвий вітер спить у вітряках Приречених до безруху і сну Я втримую на стомлених руках Єдину пам”ять і печаль одну. Солодкою рікою біль тече – І холодно, і гаряче мені, І власна одинокість, мов плече Що набрякає стомлене за дні. Не спертися... Очей твоїх рої Чіпляються за дальні рубежі І я приходжу в спогади свої Крізь тисячі самотностей чужих...
